Шевченкове слово в віках не старіє

Шевченкове слово в віках не старіє… Ми Шевченка славить будем і ніколи не забудем.

1   сторінка «Життя  і творчість Т.Г. Шевченка».

Вчитель. Т.Г. Шевченко — великий український народний поет. Життя нашого генія таке дивне, що слухаючи про нього, можна було б сказати, що це якась легенда, коли б усе те не було правдою.

1.Ведучий.  9 березня 1814 року в селі Моринцях, що на Київщині, в сім’ї селянина-кріпака народився Тарас Григорович Шевченко. Хлопчик ріс мовчазним, завжди чомусь замислений, ніколи не тримався хати, а все тинявся по бур’янах, за що в сім’ї його прозвали малим приблудою.

2.Ведучий.  Коли Тарасу виповнилося вісім років, батьки віддали його до диякона в науку, п’яниця-диякон навчав дітей по церковних книгах і за найменшу провину карав різками. Будучи вже відомим поетом, Шевченко згадував ту школу, куди привела його кріпацька доля.

1.Учень. Ти взяла мене маленького за руку

І хлопця в школу привела

До п’яного дяка в науку…

- Учися, серденько, колись,

З нас будуть люди, - ти сказала.

2.Учень. Не називаю її раєм.

Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села.

Мене там мати повила

І повиваючи, співала.

Свою нудьгу переливала

В свою дитину...В тім гаю,

У тій хатині, у раю

Я  бачив пекло...Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

3.Ведучий.  Та не довго тривала Тарасова наука. Несподівано горе випало на долю малень­кого хлопчика. Замучена важкою працею, по­мерла мати...

3.Учень. Там матір добрую мою,

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила.

4.Ведучий.  Батько оженився вдруге — на Ок­сані Терещенчисі з Моренців. Вона привела своїх троє дітей. Тарас і мачуха не любили одне одного. Доводилося Тарасові у бур’янах сусіда Желеха шукати захисту від її стусанів або прямо втікати до сестри.  Т.Г. Шевченко згадує:

4.Учень «Тяжко, важко в світі жити

Сироті без роду,

Нема куди прихилиться —

Хоч з гори та в воду.

Утопився б молоденький,

Щоб не нудить світом,

Утопився б — тяжко жити,

А нема де дітись.

1.Ведучий.  Та ще, поки жив батько, то якось Тарас терпів. Батько брав його з собою, як їхав чумакувати, посилав до дяка в науку, жалував. Але коли Тарасові було 12 років, не стало й доб­рого батька. Він застудився і помер. Вмираючи, казав він, що Тарасові маєтку не оставляє, бо він і буде або дуже славний чоловік, або велике леда­що.

Дуже сумував Тарас за батьком. Він писав згодом:

5.Учень. Там батько, плачучи з дітьми
            (А ми малі були і голі),
            Не витерпів лихої долі,
            Умер на панщині!.. А ми
            Розлізлися межи людьми,
            Мов мишенята. Я до школи —
            Носити воду школярам.

2.Ведучий.  Тарас став круглим сиротою. Ані родичів, ані маєтку — нічого; навіть опікун його, дядько Павло, не дуже-то брав його в опіку; це був, за словами самого Тараса, великий катюга.

3.Ведучий.  Годі було Тарасові вдержатися в хаті. Пішов до дяка Богорського на дальшу на­уку. Богорський був нестямний п’яниця. Тараса держав він у себе не як учня, а як наймита-послуга, який мусив носити йому воду, рубати дрова то­що. А коли хлопець вивчився добре читати, поси­лав його по покійниках з Псалтирем.

4.Ведучий.  Дуже важко було Тарасу. Він втік від Богорського до маляра-диякона. Але потім по­вернувся додому. Працював пастухом. Своє ди­тинство з болем в серці він згадує через 20 років у вірші «Мені тринадцятий минало».

6.Учень.  Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в бога. .......
Уже покликали до паю,
А я собі у бур'яні
Молюся богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
Тоді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Господнє небо і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє -
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята -
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати -
Нема в мене хати!
Не дав мені бог нічого!..
І хлинули сльози,

1.Ведучий. Працював Тарас у Кирилівського попа Копійці, потім у пекарні Дмитренка. Дуже важко жилося. Про це важке життя, про панів і батраків написав Тарас багато віршів, які ввійшли в збірку «Кобзар».

2. Ведучий. В 1840 році вийшла збірка (перша) «Кобзаря». В цю збірку ввійшли вісім віршів: «Думи мої, думи», «Перебедня», «Катерина», «Тополя», «Думка», «Іван Підкова», «К. Основ’яненко», «Тарасова ніч».

3.Ведучий. Відкриваємо наступну сторінку: «Т.Г.Шевченко – великий художник».

4.Ведучий. У вільний від роботи час, Тарас читає, малює, однак думка знайти людину, яка навчила б його малювати, не покидає хлопчи­ка. Так він потрапляє до хлипківеького маляра, який погоджується навчити хлопчика малюва­ти. Проте пан Енгельгардт, у якого Шевченко був кріпосним, забирає його до Петербурга і Та­рас стає козачком у свого пана.

7.Учень. Хоче малювати, прагне він до знань,

Та за це багато зазнає знущань.

Нишком він малює статуї в саду,

Вночі пише вірші про людську біду.

1.Ведучий. Енгельгардт хотів зробити з хлоп­ця портретиста — Тарас вчився у Вільні, у Варшаві, в славного маляра Лампі, у маляра Ширяєва. Але одночасно був лакеєм. В Літньому саду Тарас змальовував усякі статуї.Тут, в саду, зустрів Тарас свого земляка Івана Сошенка з Богуслава Київської губернії. Ця зустріч мала вирішальне значення для подальшого життя поета.

2.Ведучий. Сошенко познайомив Тараса з відомим українським поетом Гребінкою, з російським поетом В.А. Жуковським, з кумиром тодішнього російського художнього світу К.П. Брюловим. Ці люди викупили Тараса з неволі.

3.Ведучий. Брюлов намалював портрет Жу­ковського. Портрет було розіграно в лотерею. І за ці гроші пан Енгельгардт зробив «відпускну» Та­расу. Це сталося 22 квітня 1838 року. Шевченкові було тоді 24 роки. Цей день — найясніший день у житті великого поета.

4.Ведучий. Тарас учився у Сошенка, потім у Брюлова. Він, малюючи, співав. Він дуже любив Ук­раїну, свій рідний край, і всі свої малюнки при­свячував природі рідного краю, бідним людям.

Багато писав він портретів.

1.Ведучий. Т.Г. Шевченко в 1845 р. закінчив Петербурзьку художню академію з двома срібни­ми медалями і званням «Вільного художника». Його картини — дуже гарні, прості і одночасно величні. Є у Шевченка немало творів про художників, про їх життя. Серед них повість – «Художники», яка розповідає про вчителів Т.Г.Шевченка – І.Сошенка, К.Брюлова та інших – та про самого автора.

2.Ведучий. Відкриваємо третю сторінку: «Т.Г.Шевченко і музика».

3.Ведучий. Т.Г. Шевченко був дуже таланови­тим. Великий поет, письменник, художник, дра­матург, скульптор, відомий портретист, пейза­жист. Він добре знав давньогрецьку та давньо­римську літературу. З цікавістю читав Гомера, Овідія, Данте. Цікавився драмами Шекспіра, творчістю Пушкіна. Він був навіть актором, відмінно грав на сцені. Із прожитих 47 років, 24 - був у рабстві; 10 — в казематі і на висланні.

4.Ведучий. Шевченко дуже любив музику,мав гарний голос, чудову пам’ять і відмінний музичний слух. Будучи маленьким хлопчиком, він багато співав, пам’ятав багато пісень, він не міг жити без пісні. З раннього дитинства слухав він сумні пісні ма­тері, а після її смерті їх співала сестра Катерина. Тарас і сам співав про сирітство, про важке дитин­ство, про село, про свою першу любов.

1.Ведучий. Дуже подобалися Тарасу пісні і ду­ми про український народ, історію його життя. Він любив кобзарів, які ходили по світу і співали. І Шевченко сам записував багато пісень. Після 1847 р., коли Тарас служив в Казахських степах, він багато співав пісні в степах.

2.Ведучий. Поет дуже любив природу. В вірші «Зоре моя вечірня» він зумів передати всю кра­су української природи.

(Звучить пісня «Зоре моя вечірня» ).

3.Ведучий. Поет слухав не тільки українські пісні, але і пісні інших народів. Цікавився негри­тянськими піснями, любив ритм польських мазу­рок.

4.Ведучий. Багато мандрував Т.Г. Шевченко по селах Київщини, Чернігівщини, Полтавщини, Волині, збирав та записував пісні. Народ часто убирався, щоб послухати спів Тараса. На весіллі української письменниці Ганна Барвінок Шевченко дуже гарно заспівав улюбле­ну свою пісню «Ой, зійди, зійди ти, зіронько вечірня» .

1.Ведучий. Коли в 1847 р. Шевченка заареш­тували і везли етапом до Петербурга, а потім до Оренбурга, він також співав. І жандарми заслухалися його співом. А співав Тарас і сумні пісні, і веселі, особливо для дітей. Любив він слухати і Керну музику, концерти Баха, симфонії Моцар­та., Бетховена, мазурки Шопена.

3.Ведучий. На вірші Т.Г. Шевченка написано багато пісень. І багато з них написав Микола Ва­сильович Лисенко. І музику до «Кобзаря» написав також він. Всі знають пісні на слова віршів поета: «Зоре моя вечірня», «Закувала зозуленька», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Думи мої»,«Заповіт», «Сонце заходить», «Садок вишневий коло хати» та інші.

4.Ведучий. Відкриваємо четверту сторінку: «Т.Г.Шевченко – борець за волю народу».

1.Ведучий. За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати. Він малює і пише таємно, а його гнівні вірші несли панам страх. Незважаючи на заборону, Шевченко вірші і в солдатах:

«Та малює й пише

Він таємно там…

Гнівні його вірші

Страх несли панам».

2.Ведучий. Не звертаючи уваги на заборону, Г.Г. Шевченко писав вірші і ховав їх у чоботях. Поет писав:

О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучуся... але не каюсь!..

3.Ведучий. Коли Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він тужив за Україною, і це можна простежити в його віршах.

         8.Учень. Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сем'я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.

4.Ведучий. Сум за рідною природою, за рідним краєм звучить і в віршах Тараса. Він при­зиває український народ на боротьбу за волю та краще життя. Доля України завжди непокоїла Кобзаря. Шевченко вірив в краще майбутнє свого краю.

         9.Учень .І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.

1. Ведучий. Відкриваємо п’яту  сторінку: «Ми тебе не забудем, Тарасе!».

2.Ведучий. 9 березня 1861 р. Т.Г. Шевченко виповнилося 47 років. Прийшло багато святкових телеграм, поздоровлень. Поздоровити поета, який лежав тяжко хворий, прийшли і друзі. А 10 бе­резня водяна пухлина підступила під серце, дійшла до легенів. Поета не стало. Всього 17 місяців після останньої мандрівки в Україну про­жив Шевченко в Петербурзі. Важка хвороба при­кувала його до ліжка, в маленькій кімнаті при Академії мистецтв, де він жив.

3.Ведучий.  Шевченко все сподівався, що пе­реїзд в Україну з гарним кліматом поверне йому здоров’я. Але хвороба ускладнилася. Перед смер­тю Тарас Григорович написав вірш «Что ж не по­ра ли понемногу». Це був останній його вірш.

Поховали поета на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Але друзі пам’ятали заповіт поета.

10.Учень. Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отоді я
І лани і гори —
Все покину і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Не злим тихим словом.

   

4.Ведучий. У травні 1861 р. труну з тілом Кобзаря було перевезено з Україну. 8 травня його привезли в Канів і похоронили на високій Черне­чий горі, поблизу того міста, де Тарас Григорович хотів побудувати собі дім.

11.Учень.  Уклін тобі, Тарасе,
Великий наш пророче,
Для тебе вірно б'ється -              
Те серденько дитяче.
За тебе вічно б'ється,
За твої заповіти,
Чого батьки не зможуть,
Те сповнять їхні діти.

Вчитель. Ось і перегорнули ми останню сторінку життя і творчості Т.Г.Шевченка..

Минають віки, стираються написи на камені, тліють книги, руйнуються будівлі, але слово Шевченка — живе і вічне. Вивчаймо його, думаймо над його істиною, виконуймо його заповіти, які посилав він синам свого народу. І серед них — найперший і найголовніший:

Свою Україну любіть,

Любіть її… Во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.